Педилантус титималоидний

Педилантус титималоидний зростає у мене два роки. Десятисантиметровий черешок два місяці стояв у воді, перш ніж пустив коріння, і я посадила його в невеликий горщик універсальний квітковий грунт. Після посадки він знову довго не подавав ознак розвитку і тільки через півроку помітно зріс і випустив два бічних втечі.

Нічого не знаючи про новий вихованця, я придивлялася до нього і поступово визначила, що рослина любить яскраве розсіяне світло - на великому північному вікні йому комфортно, добре переносить звичайну кімнатну температуру, не вимагає частого обприскування, воліє регулярний полив.
Нічого не знаючи про новий вихованця, я придивлялася до нього і поступово визначила, що рослина любить яскраве розсіяне світло - на великому північному вікні йому комфортно, добре переносить звичайну кімнатну температуру, не вимагає частого обприскування, воліє регулярний полив.
Пересадила педилантус через рік, коли стало помітно, що його розміри не відповідають величиною горщика і рослина втрачає стійкість. До цього часу він став дуже красивий. Але потім стебла витягнулися, і я зрозуміла, що без коректуючою обрізки не обійтися.
З самого довгого стебла зрізала череночек і помістила в воду на укорінення. Історія повторилася, і через два місяці я підсадила черешок до материнського рослині. Зараз в одному горщику ростуть вже п'ять живців, утворюючи пишний кущ.
Привабливість монокомпозиции додала традесканція - у компанії з педилантусами вона непогано розрослася.

У цьому році в кінці березня педилантус зацвів. Кінчики стебел спочатку порожевіли, а потім вкрилися зібраними в суцвіття і схожими на маленькі дзьобики світло-рожевими квітами. Цвіли два дорослих екземпляра.
Навесні і влітку зрідка підживлюю рослина універсальним біогумусом.